Смотреть больше слов в «Українсько-польському словнику (Мар'яна Юрковського, Василя Назарука)»
ВІДРО́ДЖЕННЯ• ВІДРОДЖЕННЯ, Ренесанс (франц. Renaissance) — епоха в історії культури народів Зх. і Центр. Європи (в Італії 14 — 16 ст., в ін. країнах — ... смотреть
ВІДРО́ДЖЕННЯ, я, с.1. Відновлення, розвиток чого-небудь після занепаду.Всі дерева, квіти, трави повторюють собі свій річний цикл умирання, весіннього в... смотреть
ВІДРОДЖЕННЯ - епоха розвитку європейської культури (XIV - XVI ст.), коли відбувається перехід від культури Середньовіччя до культури Нового часу. Термін "В." традиційно означає відродження Античності в європейській культурі. Звернення до античної культури властиве романському В., яке виявилось передусім у невербальних мистецтвах, а вже потім у художній літературі та філософії; при цьому античні мотиви не витісняють християнські, а взаємодіють із ними. На відміну від романського, германське (північне) В. відроджує дух першохристиянства з його філософськими та моральними ідеалами, а тому має не естетичний, а морально-релігійний характер, викликаючи до життя таке явище, як Реформація і виводячи на світову арену третю конфесію християнства - протестантизм. Філософія епохи В. - це не просто відродження і засвоєння філософської античної традиції, а й оригінальна переробка та модифікація аристотелізму та платонізму, епікуреїзму та стоїцизму. Найвеличніші постаті доби В. - Кузанський, Бруно, Коперник, Мак'явеллі, Компанелла, - не пориваючи з багатою спадщиною античної та середньовічної думки, заклали нові засади філософування, які сприяли формуванню наукового світогляду та наукової картини світу, що знайшла втілення в природничонауковій картині світу Галілея - Ньютона та у філософських течіях емпіризму та раціоналізму Нового часу. В Україні В. (або ренесансний гуманізм) охоплює ранньоновітній період розвитку укр. думки (серед. XIV - кін. XVII ст.). Набувши розвитку у різних формах, воно позначилося відкритістю до різних інтелектуальних традицій (насамперед до західноєвропейської), формуванням нового світогляду з властивою йому вірою в людину та її можливості, опануванням античної спадщини, наближенням до природи, ідеалізацією останньої як об'єкта мистецького зображення, переважанням ідеалу споглядання (з притаманним останньому перенесенням творчої активності людини у внутрішній духовний світ) над ідеалом громадянської активності, започаткуванням новітньої освіти.Н. Хамітов... смотреть
ВІДНО́ВЛЕННЯ (приведення до попереднього стану), ПОНО́ВЛЕННЯ, ВІДНО́ВА, ВІДНО́ВЛЮВАННЯ. Тут (на Дарницькому заводі) почали розробляти нові методи відно... смотреть
-я, с. 1) Розквіт, піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду або на низькому рівні розвитку. || Відновлення, відбудова чого-небудь зруйнованого... смотреть
-я, с. 1》 Розквіт, піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду або на низькому рівні розвитку.|| Відновлення, відбудова чого-небудь зруйнованого... смотреть
імен. сер. роду1. розквiт, пiднесення чого-небудь, що було в станi занепаду2. перiод розквiту, пiднесення наук, мистецтва, лiтератури в рядi країн Євр... смотреть
【中】 史 文艺复兴时代∗∗∗【中】 复活, 复生; 复兴, 恢复, 复原
воскресіння, повернення до життя; (країни) відновлення, віднова, відбудова; (природи) пробудження; (доба) ІСТ. Ренесанс; МЕД. регенерація.
Revival, rebirth, renascenceепоха Відродження — Renaissance
відродження (загальна назва), але на означення історичного періоду: епоха Відродження, українське Відродження та ін.
відро́дження іменник середнього роду розквіт; відновлення
Відро́дження іменник середнього роду історичний період
Відро́дження, -ння, -нню, -нням
Gjenfødelse, gjenoppliving
див. Ренесанс
Återfödelse
Genfødelse
Адраджэнне
див. «Ренесанс»
возрождение
адраджэнне
адраджэнне
აღორძინება
revival
revival of nationalism
Розвиток політичної думки епохи Відродження, що тривав із середини тринадцятого до сімнадцятого століття, пов’язаний із розвитком незалежних міст-держав в Італії. Принаймні від початку дванадцятого століття Італії був властивий поділ на міста, якими керували консули, що їх щороку обирали за допомогою жеребкування з «плебсу» або з військових; уже тоді ця форма правління визначалась як республіканська. Хоча ці міста все ще перебували під владою імператора, їх тривалий опір Гогенштауфену і справжня незалежність, якої вони домоглися після смерті в 1250 році Фридриха ІІ, коли в більшості з них було встановлено правління «народу», надали їм de facto такої суверенності, яким не користувався ніхто і ніде. Це створювало для нового ладу і певні проблеми, оскільки тогочасна панівна політична теорія схвалювала монархічне правління в межах християнського світу (Див. «середньовічна політична думка»). З одного боку, це дало поштовх відродженню інтересу до класичного республіканізму, що віддавав пер... смотреть